Вінниця - одне з наймальовничіших міст України.
Далеко в глиб століть йде її історія. Вінниця виникла в середині XIV в. Перша літописна згадка про неї датується 1363 роком. Існують декілька версій щодо походження назви міста. Найбільш імовірно, що назва пов'язана з давньоруським «вьно» - «придане», «придбання».
У 1362 подільські землі, спустошені жорстоким навалою орд Батия, захопив литовський князь Ольгерд. Щоб протистояти набігам татар, литовські князі будували міста-фортеці. Саме в ті часи на лівому березі Південного Бугу, там, де височіла гранітна рога, був зведений замок, що поклав початок місту.
Більше шести століть минуло з тих пір. Чимало випробувань випало на долю міста: міжусобні війни в литовському князівстві, часті набіги татар (з 1400 по 1565 роки їх було тридцять).
Після Люблінської унії 1569 року Вінниця потрапила під владу Польщі. Пригнічення іноземних завойовників і панівної верхівки викликали протест трудового люду. У середині XVI ст. Відбулися великі повстання вінницької бідноти. Але найбільш героїчні сторінки історії міста пов'язані з визвольною війною українського народу 1648-1654 років. Тут вели жорстокі бої козацькі полки бойових побратимів Богдана Хмельницького - Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая. Як відгомін далеких віків стоять зараз німі свідки того часу. «Мури» - високі кам'яні стіни, якими в 1617 році були обнесені домініканський та єзуїтський монастирі.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року, в результаті якого Правобережна Україна відійшла до Польщі, у Вінниці не визнали польської влади, і не раз шляхта направляла сюди каральні експедиції, щоб змусити місцеве населення скоритися. З 1672 року Поділля опинилося під владою турків, потім, через 27 років, знову настали довгі роки польського панування.
Лише в 1793 році Вінниця увійшла до складу Російської держави. Повільно розвивалося повітове місто. Відчутні зміни відбулися тут, як і у всій російській державі, з розвитком капіталізму. Ріс робочий клас, міцніла революційна свідомість трудящих, активно почала діяти в місті соціал-демократична організація. У січні 1905 року під її керівництвом страйкували робітники вінницьких підприємств на знак протесту проти розстрілу мирної демонстрації перед зимовим палацом. У незабутні жовтневі дні 1917 року Вінниця однією з перших відгукнулася на заклик революційного Петрограда «Вся влада Радам!». Американський письменник-комуніст Джон Рід писав: «З найвіддаленіших куточків неосяжної Росії, по якій прокотилася хвиля відчайдушних вуличних боїв, звістка про розгром Керенського відгукнулася громовою луною пролетарської перемоги; Казань, Саратов, Новгород, Вінниця, де вулиці залиті кров'ю...» А в роки громадянської війни йшли вінничани під червоні прапори полків Щорса, Боженка, Уборевича, Примакова. Про ті легендарні події нагадують нащадкам пам'ятники і меморіальні дошки, про них розповідають живі свідки героїчних подій.
Читати повну статтю »
Далеко в глиб століть йде її історія. Вінниця виникла в середині XIV в. Перша літописна згадка про неї датується 1363 роком. Існують декілька версій щодо походження назви міста. Найбільш імовірно, що назва пов'язана з давньоруським «вьно» - «придане», «придбання».
У 1362 подільські землі, спустошені жорстоким навалою орд Батия, захопив литовський князь Ольгерд. Щоб протистояти набігам татар, литовські князі будували міста-фортеці. Саме в ті часи на лівому березі Південного Бугу, там, де височіла гранітна рога, був зведений замок, що поклав початок місту.
Більше шести століть минуло з тих пір. Чимало випробувань випало на долю міста: міжусобні війни в литовському князівстві, часті набіги татар (з 1400 по 1565 роки їх було тридцять).
Після Люблінської унії 1569 року Вінниця потрапила під владу Польщі. Пригнічення іноземних завойовників і панівної верхівки викликали протест трудового люду. У середині XVI ст. Відбулися великі повстання вінницької бідноти. Але найбільш героїчні сторінки історії міста пов'язані з визвольною війною українського народу 1648-1654 років. Тут вели жорстокі бої козацькі полки бойових побратимів Богдана Хмельницького - Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая. Як відгомін далеких віків стоять зараз німі свідки того часу. «Мури» - високі кам'яні стіни, якими в 1617 році були обнесені домініканський та єзуїтський монастирі.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року, в результаті якого Правобережна Україна відійшла до Польщі, у Вінниці не визнали польської влади, і не раз шляхта направляла сюди каральні експедиції, щоб змусити місцеве населення скоритися. З 1672 року Поділля опинилося під владою турків, потім, через 27 років, знову настали довгі роки польського панування.
Лише в 1793 році Вінниця увійшла до складу Російської держави. Повільно розвивалося повітове місто. Відчутні зміни відбулися тут, як і у всій російській державі, з розвитком капіталізму. Ріс робочий клас, міцніла революційна свідомість трудящих, активно почала діяти в місті соціал-демократична організація. У січні 1905 року під її керівництвом страйкували робітники вінницьких підприємств на знак протесту проти розстрілу мирної демонстрації перед зимовим палацом. У незабутні жовтневі дні 1917 року Вінниця однією з перших відгукнулася на заклик революційного Петрограда «Вся влада Радам!». Американський письменник-комуніст Джон Рід писав: «З найвіддаленіших куточків неосяжної Росії, по якій прокотилася хвиля відчайдушних вуличних боїв, звістка про розгром Керенського відгукнулася громовою луною пролетарської перемоги; Казань, Саратов, Новгород, Вінниця, де вулиці залиті кров'ю...» А в роки громадянської війни йшли вінничани під червоні прапори полків Щорса, Боженка, Уборевича, Примакова. Про ті легендарні події нагадують нащадкам пам'ятники і меморіальні дошки, про них розповідають живі свідки героїчних подій.
Читати повну статтю »