…З відкритих вікон розкішного палацу линуть чарівні звуки мелодій, а на дзеркало ставу, поміж столітніх лип, випливає флотилія човнів з розфранченими гостями.

В 1897 році на скелястих берегах Південного Бугу та його притоки – річки Вишні (південно-західна околиця Вінниці) було зведено корпуси лікарні. Чудове місце розташування само по собі спонукало до її прикраси. І вже через рік почалася закладка парку. Всіма роботами керував лікар Л.Л.Драшкевич, а це свідчить про його добру обізнаність в питаннях паркового будівництва, дендрології та природознавства.

У центрі Вінниці на вулицях Козицького та Котовського радує око зелений масив. Це сквер імені Козицького. Тут височіє чорний обеліск-колона. Стриманість і простота архітектурної форми надають йому урочистості. На обеліску напис «Вічна пам'ять бійцям, які загинули в боротьбі за владу Рад на Вінниччині в1917-1919 рр.». Цей пам'ятник збудовано на могилі героїв, які загинули в боротьбі за встановлення Радянської влади на Вінниччині.

Стрічка асфальтової дороги проходить по середині тінистої  200-річної алеї. Чіткі ряди дерев, ніби легендарні суворівські солдати, які теж брали участь у їх посадці, розтягнули похідний стрій через Дяківці - Вінницю - Немирів і завершують свої зелені  колони аж близько Тульчина. За розповідями - це подільський маршрут, обраний колись для подорожі до Криму Катериною II. За наказом магнатів кріпосні позначили його липами. 

«У лукомор'я дуб зелений, золота ланцюг на дубі тому...» - ще з дитинства згадуються ці мелодійні пушкінські рядки з поеми «Руслан і Людмила». А написані вони саме тут, в Чернятині. За розповідями старожилів О.С.Пушкин по дорозі на заслання в Бессарабію заїжджав на відпочинок в Чернятин, де відвідав розкішний парк. Могутній дуб з величезною кроною вразив поета і став наспівом до відомої поеми.

На вершині схилу серед розкішних модрин і ялин, маячить загострена вежа двоповерхового палацу. Внизу - величезний ставок, обсаджений пірамідальними тополями і плакучими вербами. Таким запам'ятовується парк села Верхівці Тростянецького району. 

У селі Ободівка в парку ще за часів легендарного комбрига Котовського милувалися палацом поміщика Сабанського. З часом, з ініціативи Котовського агронома за освітою тут була створена Ободівська сільськогосподарська комуна. Першими її членами були демобілізовані бійці. Комуна незабаром стала справжнім центром колективізації на Вінниччині. Свого часу її відвідав К.Є.Ворошилов. 

Одного погожого ранку в 1921 році жителі села Антополя прокинулися від гортанних стукотів мисливського  рогу. Незабаром з великого парку князя Романа Четвертинського виїхала кавалькада мисливців і попрямувала до лісового урочища. Серед вершників можна було дізнатися і О.С.Пушкіна, який перебував у той час у своїх тульчинських друзів-декабристів і був запрошений в Антопіль на полювання. 

Широка грунтова дорога, обсаджена молодими яблунями і черешнями, перевалюється з пагорба на пагорб і мчить через поля місцевого сільгоспу. Круто повертаючи вліво, уповільнює біг перед незвичайною будовою контори насіннєвого сільгоспу імені Жданова села Немерче Мурованокуриловецького району. 

Історія виникнення Тиврова і створення в ньому парку проявляє деякий інтерес. Зокрема багато дослідників вказують, що назва міста походить від поселення стародавнього слов'янського племені Тіверців, які жили на берегах Південного Бугу та Дністра. Проте в історичних фактах записано, що Тиврів був заснований в XIV столітті литовським князем Дашковичем.

Ще одна сторінка минулого не прочитана в селі Печера Тульчинського району в підземних ходах, які були надійними сховищами від неодноразових наскоків татарської орди. У крутій скелі, над якою височить церква, був лаз в мережу печер, від яких село отримало свою назву.

Його насадження ще здалеку виділяються розкішними гілками сосни кримської і звичайної. Огородження спускаються до берега Південного Бугу і тягнеться вздовж автомагістралі Вінниця - Могилів-Подільський.

Маршрутний автобус поспішає сюди через колгоспні поля, фруктові сади і зелені діброви. Нарешті з вершини плато відкривається панорама Северинівського парку. За кам'яного муру підносяться віковічні стовбури могутніх дубів, лип, модрин і ялин, серед яких мерехтить сонячними відблисками велична споруда палацу.

У минулому Рахни Льосові Шаргородського району славилися прекрасними майстрами гончарної справи. Полив'яний посуд виготовлена руками рахнянських умільців, швидко розходилася не тільки в Подільській губернії, а й далеко за її межами. Також сприяло розташування поселення біля доріг сполучення. Завдяки різним промислам і жвавій торгівлі, село майже до кінця XVIII століття називалося містечком. На цей же період припадають основні роботи по закладці паркових насаджень та фруктового саду, спорудженню двоповерхового палацу і двох невеликих ставків у маєток поміщика Н.П.Балашова. Роботи закінчені в першій половині XIX століття.

Шаргородський район має ще один цікавий масив дендрофлори. Створений він у другій половині XIX століття на базі природної грабової діброви села Деребчин. У далекому минулому село щільним кільцем оточували ліси. Звідси і походить його первинна назва Деревчин, який потім видозмінилася в сьогодення.

Як і Антопiльського парк, в минулому він належав князям Четвертинським. Але закладений з перевагою хвойних порід. Хоча його площа ледве достегает 2,5 гектара, що в 11 разів менше Антопiльського, творцям парку вдалося зібрати і виростити на ній багато цінних екзотів.

Заснований в кінці XIX століття в маєтку графині Бенет - такі історичні дані про Олександрівський парк. Знаходиться за 10 кілометрів від райцентру Томашпіль, площа 11,3 гектарів. Є два ставки і фруктовий сад, закладений в той же час.

Сюди веде 6-кілометрова грунтова дорога від села Вербки навколо, скільки бачить око, дозрівають хліба розділені зеленими квадратами лісосмуг. З блакитного неба - вічна пісня жайворонка.

Історія Моївського парку, який в Могилів-Подільському районі починається з першої половини XIX століття. Створений він у ландшафтному стилі, площа 8,8 гектара.